у мене дуже погана пам*ять, тому напишу тут, аби потім прочитати і посміхнутися
так ось, їздила сьогодні з татом в село ( я була за кермом), а як їхали назад почалась злива, блискавки літали і було вже темно
в моїй голові промайнула думка " блііін, хотіла б я проїхати в таких умовах", я людина яка завжди думає наперед про небезпеку, і навряд погодиться на таке, але тут було щось інше, азарт, бажання довести сама собі що я І ЦЕ МОЖУ ЗРОБИТИ, а чи точно собі?
чи колишньому життю? так колишньому життю байдуже на це…
хоч бери і пригай вище голови…
щось я відійшла від теми, ми їхали і тато потім відпустив хлопця свого і я сіла за кермо
і це так приємно, коли тато довіряє тобі
і я добре проїхала в таких умовах
тепер я розумію, що страх - це ніщо
він тільки заважає, і тому треба жити без нього!
сподіваюсь завтра на водінні покажу інструктору, що бувають дні коли я не туплю ахах
а ще, я пишу сюди лиш тому, що мені самотньо, але не хочу поки цього визнавати…
і дуже хочу на море, в Одесу, і тату…